Вітамінні недостатності
Вітамінна недостатність – патологічний стан викликаний частковим дефіцитом будь-яких вітамінів в організмі (гіповітамінози) або їх відсутністю (авітамінози). Вітамінна недостатність розвивається внаслідок недостатнього надходження вітамінів з їжею або поганого їх засвоювання.
У залежності від причин вітамінної недостатності її поділяють на первинну (екзогенну) і вторинну. Первинна вітамінна недостатність обумовлена низьким вмістом вітамінів у їжі при однаковому незбалансованому або недостатньому харчуванні. Вторинна вітамінна недостатність виникає при порушенні всмоктування вітамінів у шлунково-кишковому тракті (при гострих і хронічних його захворюваннях, глистової інвазії, після резекції частини шлунка або кишечника), підвищеній втраті їх з сечею та екскрементами (при гострих і хронічних захворюваннях печінки і нирок, частому використанні сечогінних засобів), підвищеній витраті вітамінів (наприклад, вітаміну С при туберкульозі), а також при лікуванні хворих лікарськими засобами, які є антагоністами вітамінів (при злоякісних пухлинах, лейкозах).
У більшості випадків розвивається полівітамінна недостатність, але дефіцит окремих вітамінів виявляється у різній мірі, тому діагноз вітамінна недостатність основується спочатку на виявлені клінічних симптомів будь-якого із гіповітамінозів.
Гіповітамінози А, В12, D, РР спостерігається при недостатній кількості у харчуванні жирів і мяса (риби), при захворюваннях печінки, порушенні травлення. Гіповітамінози В1, В2, В6, С, К відмічаються малим споживанням зелені, овочів, хліба, при кишковому дисбактеріозі. Розвитку різних гіповітамінозів сприяють інфекційні хвороби, хронічні інтоксикації, діареї.
Клінічні прояви окремих гіповітамінозів визначається роллю вітаміну у забезпеченні певних функцій в організмі.
Гіповітаміноз А виявляється специфічною зміною епітеліальних покривів – шкіри, слизових оболонок, роговиці та ін.. Відмічається також схуднення (аж до виснаження), у дітей – затримка росту. У першу чергу вражається епітелій шкіри, що супроводжується проліферацією епітелію і патологічним його ороговінням. Розвивається фолікулярний гіперкератоз, шкіра стає сухою, відлущується, ороговіння волосяних фолікулів робить її шершавою. Нігті стають сухими, тусклими. Часто спостерігається кон’юнктивіт, блефарит, характерна сухість роговиці – ксерофтальмія. Патогномонічним симптомом гіповітамінозу А є так звана куряча сліпота – гемералопія; вона виявляється у втраті гостроти зору у сутінках, хоч удень хворі бачать нормально.
Гіповітаміноз В1 при невеликому дефіциті вітаміну супроводжується функціональними розладами центральної нервової системи – порушенням сну, дратівливістю, нервовим виснаженням, втомою, що може бути неправильно розцінено як вияв неврозу. При авітамінозі В1 розвивається клінічна картина бері-бері. Гіповітаміноз В2 спочатку виявляється тріщинами у кутках роту, хейлітом, глосситом, а надалі нерідко виникає себорейний дерматит (на обличчі, вухах, шиї); при вираженій недостатності вітаміну В2(арибофлавінозі) вражається роговиця, спостерігається схуднення, випадання волосся, м’язова слабкість.
Гіповітаміноз В6 розвивається як при недостатності харчування, так і при хронічних інтоксикаціях, а також у хворих туберкульозом, яким уводять з лікувальною ціллю ізоніазид (антагоніст вітаміну В6 ). Тривалий гіповітаміноз зустрічається рідко; він проявляється акродінією, дерматитом, який нагадує себорею. При гіповітамінозі В6 у грудних дітей, які знаходяться на штучному годуванні, описані ураження нервової системи (можливі епілептичні припадки).
Гіповітаміноз В12 призводить до злоякісної макроцитарної анемії. Окрім порушення кровотворної функції, для гіповітамінозу В12специфічні також ураження периферичних нервів, глоссит, гастрит з різким зниженням кислотності шлункового соку. При наявності характерної для цього гіповітамінозу анемії необхідно виключити у хворого глистову інвазію широким стьожаком, що поглинає велику кількість вітаміну В12. Подібна форма анемії розвивається також при недостатності фолієвої кислоти.
Гіповітаміноз С призводить до хвороби цинги. Гіповітаміноз D призводить до рахіту.
Гіповітаміноз Е може розвинутись при недостатньому надходженні або засвоєнні вітаміну, а також після значних фізичних перевантажень у спортсменів. У м’язах різко знижується кількість міозину, глікогену, калія, магнію, фосфору, креатину. У таких випадках головними симптомами є гіпотонія і слабкість м’язів. При тривалому гіповітамінозі спостерігаються ендокринні і нервові розлади, у жінок - схильність до викидів; характерний розвиток м’язової дистрофії, жирової інфільтрації печінки, дегенерації спинного мозку.
Гіповітаміноз Н (недостатність біотину) – вивчений недостатньо у зв’язку з тим, що спостерігається рідко. Про наявність такого виду вітамінної недостатності слід думати при виявлені больових відчуттів у м’язах, анорексії, сонливості, що з’явилися після споживання великої кількості сирого яєчного білку або на фоні приймання хіміотерапевтичних засобів, що пригнічують кишкову флору. При тривалій недостатності вітаміну відмічають значне потовиділення, дерматит, випадання волосся, часто відмічається біль у м’язах, стомливість, анорексія, анемія. Всі симптоми зникають через декілька днів після лікування біотином.
Гіповітаміноз К практично не буває ізольованим. При полівітамінній недостатності вітаміну К сприяє підвищенню кровотечі (наприклад при поєднанні з гіповітамінозом С), виникненню підшкірних крововиливів при незначних травмах, крововиливу у внутрішні органи при їх ураженні запальними або пухлинними процесами. Клінічна картина гіповітамінозу К спостерігається при передозуванні антикоагулянтами непрямої дії (пелентана, синку мара та ін.).
Діагноз вітамінної недостатності встановлюється на основі клінічних ознак окремих гіповітамінозів і підтверджується дослідженням вмісту вітамінів у крові або сечі. Клінічні прояви вітамінної недостатності у дітей мають деякі особливості. Для новонароджених більш характерна недостатність вітаміну К, а його розвитку сприяє штучне годування одноманітними харчовими сумішами. У дітей 1-го року життя нерідко помічається недостатність вітамінів А, С, D. Частіше всього симптоми гіповітамінозів у дітей виражені слабо, але при цьому діти можуть відставати у зрості і вазі. Ряд вітамінозалежих станів нерідко виникають у дітей з ензимопатіями.